Про наші битви на папері голо
Лише в піснях вогонь отой пашить...
Ліна Костенко
Історія України...
Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це "тихі води, ясні зорі" і буруни біля Дніпрових порогів, це незламність Байди і крилаті козацькі "чайки" серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада — це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.
Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України — і перед очима постають картини.
Спокійно коливається ковила у степу, та раптом — пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки...
Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це— у піснях і думах:
Бились з ранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар — утроє...
("Ой, Морозе, Морозенку")
Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам'ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього "живцем серце виривали") і прощаєтеся з Україною.
Та не тільки турки і татари лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебий-ніс "лядськую славу загнав під лаву". Богдан Хмельницький... Погляньмо:
Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
("Гей, не той то хміль")
Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолю....
[ 1 ] - [ 2 ] - [ 3 ] - [ 4 ]
К-ть переглядів: 1553